Перейти до вмісту

Перший тиждень. Музей Голодомору-геноциду

Отож, хочу поділитись своєю рефлексією щодо першого робочого тижня в рамках проекту Memory Savers. Щоб емоційні враження обернулись на виразні й раціональні думки має пройти час, хоча й зараз я непевна, що зможу сухо викласти те, до чого була долучена і що побачила минулого тижня. Чесно кажучи, такого завдання собі й не ставлю. Хвилювання було найбільш характерним станом під час перебування у стінах музею, бо страшно щось зробити не так, або ж нашкодити якимось чином музейній колекції. Музей – це в першу чергу люди, а в найпершу – його працівники, тому все почалось із теплих знайомств, а далі з інструктажів, настанов та порад. Далі вже фахово розказали, що таке музейні фонди, які особливості їхніх груп та пояснили специфіку моєї роботи, радше першого завдання. Я мала почати з опису предметів групи зберігання «Цифрові джерела» науково-допоміжного фонду, якщо конкретніше робота зі свідченнями людей, які пережили Голодомор : група працівників музею у 2020-2021 році відвідувала різні області України з метою відеофіксації свідчень, тобто особистих спогадів людей про страшну сторінку їхнього життя, а разом з тим, про трагедію української історії – акт геноциду 1932-1933 років. Це відеозаписи (інтерв’ю), фотографії та розшифровки, які містять цінну інформацію для музею і з якими я маю ознайомлюватись для опрацювання. До моєї компетенції входить їхній опис та створення електронного реєстру. Мені надали чітку інструкцію і я почала роботу. Свідчень багато, тому я думаю, що пізніше я зможу визначити та сформулювати прикметні риси та особливості цієї групи джерел та свої спостереження щодо опрацьованих даних.

Також не можу не поділитись подією, що вразила мене на минулому тижні – зустріч з реставраторами та повернення картини Віктора Цимбала “Рік 1933” до стін музею. Попередньо мені провели особисту екскурсію експозиційного залу, що, безперечно, надихнуло мене на подальшу сумлінну працю. Повернення до фондів музею першої картини на тему Голодомору є знаковою подією і я була щаслива бути долученою. Мені розказали про діяльність Національного науково-дослідного реставраційного центру України, ціла делегація співробітників якого відвідала музей разом із відновленою картиною. Картина була подарована музею Українською вільною академією наук (США) у 2020 році і тільки на минулому тижні повернулась вже у реставрованому вигляді, тому мої особисті емоції щодо цього досі не вичерпались.