Основна моя думка у перші два тижні стажування в Музеї війни – як же ж насправді дивно і непередбачувано складається життя… Коли я був зовсім малим, під час Помаранчевої революції ми з мамою часто гуляли по території цього Меморіалу, потім вже в школі ми неодноразово ходили до музею на екскурсії. Але тоді це був ще Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945. Коли почав вивчати фотографію, постійно приходив сюди, вже до Музею Другої світової, заради прекрасних ландшафтів та сюжетних зйомок, бо тут завжди багато дуже різних відвідувачів – військових, ветеранів, родин з дітьми, закоханих пар. І дуже гарний антураж – найвищий прапор країни та скульптура “Батьківщина-мати”. І ось раптом я – фактично член цього колективу!Мені показують фонди, розповідають історію музею та історії людей, які тут працювали!Приголомшливо. Але відчуваю, що я – там, де я маю бути.
Перші два тижні я знайомився з величезним колективом – понад 200 людей, розглядав рідкісні артефакти у фондосховищі, дізнавався, як такий масштабний музей працює, особливо в часи війни. Це все виявилось надзвичайно цікаво – наче потрапити за лаштунки оперного театру чи на знімальний майданчик блокбастеру!Особливо важливо те, що моє стажування співпало з початком процесу зміни герба СРСР на щиті “Батьківщини-мати” на тризуб, а також переосмислення ролі цього музею, і це захоплює. Відчувається історичність того, свідком чого я став завдяки програмі Memory Savers.
Але я докладаю максимум зусиль, аби не відволікатись на сенсаційні події довкола і зосередитись на своїх завданнях!Тож доки чекаю на додаткове обладнання, вже обрав для себе за порадою куратора першу колекцію для оцифровки – це збірка 300 фотографій з середовища Січових Стрільців. Їх минулого року привезли з Нью-Йорку. Вони у дуже поганому стані і потребують, окрім оцифровки, обробки для того, аби можна було упізнати місця, людей на зображеннях, або, як це називають музейники – атрибутувати предмети. Тож попереду багато цікавої і дуже насиченої роботи!
