В останніх щоденниках я згадала, що засумувала за роботою над документами сім’ї Розенталів. Повз цього не пройшли уважні очі однієї співробітниці нашого музею – Люби. Вона і ініціювала наш похід до будинка, яким володіла та де жила ця родина. Адже я сама ніяк не наважувалася туди піти і постійно відкладала цей похід.
Тож, в п’ятницю ми рушили на вул. Просвіти, 8. Не маючи ніяких сподівань та надій, ми прийшли за адресою і зрозуміли, що двері зачинені) і подзвонити домофоном ми не зможемо. Швидко прийняли рішення зробити знимки для посту у фейсбук і почекати на когось, хто відкриє нам двері.
І поки ми робили фото, побачили, що до дверей будинку підійшла жінка. Внаслідок нескладних перемовин, ми таки зайшли до будинку. Ця жінка сказала нам, що на першому поверсі живе пані, мати якої переховувала єврейку під час ДСВ.
Відчиняються двері, і на порозі з’являється старша жіночка з рудим волоссям. І до цього моменту, я не усвідомлювала на що ми зараз натрапили. Не усвідомлювала допоки ця жінка не сказала, що з нею, все її життя, жила єврейка, сім’ю якої вбили в львівському гетто. І тут я зрозуміла, що єврейка, з якою жила п.Лідія, це Кароліна Розенталь – донька Отто та Хелени; єдина з родини, кому вдалося вижити. І тут, в моїй голові, нарешті пазл склався)))
П.Лідія запросила нас до себе додому, і в ході більш як 3-годинної розмови, ми вияснили багато що, зокрема і те, що квартира, в якій ми знаходимося, колись була медичним кабінетом Отто Розенталя. Наприкінці вже розмови, ми домовилися з п.Лідією зустрітися на тижні та записати її спогади.
З підготовки до інтерв’ю та самого інтерв’ю, і почався мій останній тиждень. Я вводила в курс справи колег, з якими ми будемо записувати це інтерв’ю, щодо історії сім’ї – переглядали документи, малювали генеалогічне дерево та карту львівського гетто, намагаючись зрозуміти де жила родина там (але це зовсім інша історія)), і так далі. Також я відсканувала книгу з літературними творами, деякі з яких написала Кароліна Розенталь на основі своїх спогадів: як жила у тітки, після того як втекла з гетто, як складалося її життя після ДСВ.
В четвер ми записали інтерв’ю з п.Лідією, після якого вона нам передала на зберігання унікальні експонати: фото, на яких збереглися Отто, Хелена та їхній син Зигмунд. П.Лідія також передала музею палицю, якою користувався Отто та ще деякі документи, що належали родині. Для мене це було особливо зворушливий момент, адже я вперше побачила як виглядала їхня родина, не менш важливо було почути яким було їхнє повсякдення поза тими документами, над якими я працювала.
Проте, все ж, залишаються ще нерозгадані деталі цієї історії, зокрема і хто передав документи нашому музею, як Кароліні вдалося втекти з гетто, і багато-багато інших таємниць…
Насправді, це тільки мала частина всіх відкриттів, що сталися на тому тижні. Сподіваюся, я наберуся сил, обдумаю це все і зліплю це своє міні-дослідження в якийсь відносно гарний текст)
Вдячна “Території Терору” та всім-всім співробітникам, які заохочують та всіляко підтримують мою таку дослідницько-пригодницьку роботу. Готові йти і на пошуки будинку, і на кладовище, (за потреби)); об’єднані спільним духом відкриттів та авантюр.
Тішуся, що нарешті повернулася до роботи! І наостанок…
