Спершу, хочу ще раз подякувати за львівську зустріч, як виявилось, однодумців і надзвичайно натхненних людей, яка відбулась минулого тижня. Дійсно, ми налагодили горизонтальні зв’язки, про які нам так багато казали, і які, я сподіваюсь, з часом лише міцнішатимуть. Окремі слова хочеться дібрати для пана Антона, пана Дмитра і для прекрасної пані Тетяни – люди, найбільш віддані своїй справі і які докладають максимум власних зусиль для найкращої реалізації проекту Memory Savers. Дякую Вам! Пані Тетяна не дивлячись на те, що ми начебто виглядали всі по-дорослому, піклувалась і дбала про нас, у результаті ми завжди були ситі й з хорошим настроєм. Так що з такими кураторами страшно не було – підтримували, координували, вчили. Я думаю, що нам усім дуже пощастило, тому це багатофакторне щастя, яке нам випало, слід конвертувати у користь в контексті музейної справи. Приємно усвідомлювати, що маєш колег-однолітків, з якими говориш про роботу в музеї не тому, що треба, а тому що і тебе, і їх захопило. Власне, дуже багато вражень і висновків маю після Львова, чекаю сильно наступної зустрічі.
Натхнені на роботу цього тижня, гадаю, були всі. Я майже всі дні була зайнята оцифруванням музейних предметів основного фонду групи зберігання “Документальні джерела”, а також “Писемні пам’ятки”. У перші дні свого стажування у фондосховищі я побачила картину, на якій мертвій жінці, що розташована під деревом разом зі своїми дітьми, викльовує очі ворона. Моторошні зображення не здатні викликати у сучасних людей особливих емоцій, якщо це тільки не реальна історія. Така “картина” реально постала перед очима одного чоловіка у 1933 році, який їхав у Ніжин потягом на роботу, і який, поставив собі за мету зафіксувати те, що його вразило, створити картину. У подробиці історії її створення я не буду вдаватись, але спогади цього чоловіка, записані ним до зошита, були оцифровані цього тижня. Серед документів також траплялись дуже цікаві екземпляри. Паралельно я займалась описом і веденням реєстру музейних предметів НДФ групи зберігання “Цифрові джерела”, звичним, але цікавим, заняттям для мене.
Також хочу поділитись конкретним прикладом, як зустріч у Львові вплинула на учасників проекту Memory Savers. Cьогодні до мене в гості за власним бажанням завітав колега з Кременецького краєзнавчого музею – Володимир, з яким ми подружились під час координаційної зустрічі. І це дуже класні відчуття, коли, умовно, до тебе в музей приїздить твій хороший знайомий з іншого музею і ти проводиш екскурсію, розповідаєш, обговорюєш, ділишся з людиною, яка має рівно такий самий досвід як і ти, і ви говорити про музеї, порівнюєте, цікавитись роботою один одного тощо. Я про те, що практика відвідування музеїв в якості гостей або, точніше кажучи, друзів-музейників дуже корисна і продуктивна, це про живий обмін та про появу (спільне народження) нових ідей. Тож, маю надію відвідати усі музеї, в яких працюють мої колеги.
