Команда проєкту “Відкрита Скриня” займається збиранням, збереженням, дослідженням та популяризацією українського народного одягу і зараз ділиться своїм досвідом у справі оцифрування предметів народного одягу
Етнографічна колекція “Відкрита Скриня” почала працювати в цьому напрямку з 2017 року. Інвентаризація і оцифровування будь-якої музейної колекції вимагає системної праці та вивчення нових галузей знань, зокрема предметної фотографії, проте результат вартує зусиль. Системно проведена цифровізація виводить музейні колекції на якісно новий рівень. Це дозволяє значно полегшити роботу працівників музеїв та надати доступ до інформації про експонати дослідникам і широкому колу громадськості.
Отже, сьогодні ми поговоримо про практики оцифровування предметів народного одягу на прикладі етнографічної колекції “Відкрита Скриня”.
Основні пункти які ми хочемо опрацювати, показані на слайді. Вони допоможуть вам систематизувати розуміння процесу проведення фотозйомки.
Перше – визначення мети оцифрування,
друге – підготовка експонатів,
третє – перелік необхідного обладнання,
четверте – методика фотографування і особливості зйомки різних предметів
також, ми познайомимося з нашою командою.
При визначенні мети оцифрування ми маємо відповісти на питання – навіщо ми це робимо. Перед фотографуванням музейних фондів потрібно визначитись з завданням. Ось деякі варіанти, для чого можуть бути потрібні цифрові фото експонатів:
- для електронного обліку експонатів – для цього досить зробити фото на телефон,
- для веб-сайту музею – тут потрібні якісні фото попередньо підготовлених експонатів,
- для публікації в міжнародних онлайн-каталогах
- для документування експонатів до і після реставрації
- для наукових досліджень, наприклад мікроскопія
- для публікації в соціальних мережах
- для використання в друкованих матеріалах (каталоги, банери)
Ми будемо орієнтуватися на створення якісних фото для веб-сайту музею, онлайн каталогів та друкованих видань, які задовольняють майже всі перераховані вище потреби.
Наступним пунктом іде підготовка експонатів.
Експонати мають зберігатися в спеціально відведеному місці, де вони зручно розташовані, їх можна звірити з попереднім запланованим списком. Перед фотозйомкою потрібно відібрати, підготувати експонати, провести чистку, реставрацію, прасування. Реставрацію повинна проводити спеціальна людина з відповідною кваліфікацією і досвідом. Перед прасуванням речі необхідно очистити. Для етнографічного текстилю прасування є бажаним. Щоб надати експонату правильну форму і гарний вигляд, експонати повинні бути промарковані, у кожного з них повинна бути бірка з унікальним номером. Ми нашиваємо спеціально виготовлені бірки з синтетичного матеріалу, вказуємо на них приналежність до колекції, унікальний номер, коротку інформацію про географію і часовий період, пов’язаний з експонатом.
Перелік необхідного обладнання для фотографування.
Ми використовуємо доступні засоби, за потреби можна орендувати обладнання. Це залежить від завдання зйомки та фінансових можливостей. Для простих завдань електронного обігу у колекції достатньо зробити фото мобільним телефоном. Для створення деталізованих фото з коректною передачею кольору потрібно професійне обладнання – фотокамера, джерела світла, студійний фон, стійки, тримачі, еталони кольору тощо.
Ми використовуємо дзеркальну фотокамеру Nikon D610 (розмір матриці 24 МП), що дозволяє створювати достатньо деталізовані фото. Для фотозйомки музейних експонатів краще використовувати об’єктив фіксованої фокусної відстані, наприклад Nikkor FX 50мм 1,8. Ми використовуємо поляризаційний фільтр для усунення відблисків світла, також вам знадобляться студійні джерела світла, стійки і будівельна драбина.
Для зйомки невеликих предметів краще використовувати мобільний фон і штатив для фотокамери. Для зйомки великих об’єктів використовуємо студійний тримач для паперового фону (т. зв. ворота), софтбокси та рефлектори.
Одяг краще фотографувати на манекені, це дозволяє показати його об’ємну форму та правильний спосіб вдягання. Сіра карта використовується для встановлення балансу білого, також потрібні потужний ноутбук з якісним екраном та переносні диски великого розміру для зберігання фото.
Для опису предметів вам знадобляться інформаційні матеріали. Наприклад, мапа з позначенням етнографічних або історичних регіонів, а також книги, альбоми, довідники за тематикою вашої колекції.
Методика фотографування
Для фотозйомки потрібна студія зі стінами нейтрального кольору, яка дозволяє повністю контролювати освітлення та має досить місця для розміщення обладнання, площа студії не менше 25 квадратних метрів. Також необхідна додаткова кімната для відбору та підготовки експонатів. Крім фотографа, в процесі зйомки бере участь ще два працівника для підготовки, розміщення, контролю процесів зйомки і обліку експонатів.
Параметри студійної зйомки
Режим зйомки М (повністю ручний), світлочутливість ISO 100, діафрагма від 8 до 16, витримка 1/125 секунди, баланс білого фіксований 5600-6500К (залежить від джерела світла). В подальшому це уточнюється при обробці за еталоном кольору, тобто фотографуємо для експонат одночасно з кольоровою мішенню або нейтральною сірою карткою.
Постійне світло розміщуємо так, щоб фон і предмет були рівномірно освітлені, для цього використовуємо великі та малі софтбокси, парасольки, лед-панелі, розсіювачі, а також враховуємо відбиття світла від стін та стелі. Слідкуємо щоб в кадр не потрапило відбиття світла від забарвлених стін та предметів, які знаходяться в студії.
На слайді бачимо розміщення освітлювальних приладів для зйомки на манекені.
На наступному слайді – приклад розміщення освітлювальних приладів для зйомки на площині
Розміщення сірої карти для контролю балансу білого
Перейдемо до особливостей фотозйомки різних предметів
Скільки світлин потрібно для відображення загального вигляду і деталей різних типів експонатів? Давайте розглянемо окремо кілька прикладів.
- Костюм – знімаємо на манекені: вперед, півоберта, профіль, спина, 3-4 фото;
- Сорочка – на площині: перед, спинка, рука, комір, вишивка спереду, два рукави, манжети, деталі, контрольні фотоетикетки; на манекені: спереду, півоберта, спина (за потреби), всього 10 фото;
- Хустка – на площині, на манекені, голова, деталі, всього близько 7 фото;
- Вінок – на площині і на манекені, голова, деталі, всього близько 6 фото;
- Намисто – на площині, на манекені, макро, в комплексі (за можливості), всього близько 7 фото;
- Спідниця – на манекені, перед, спина, профіль, повний зріст, на площині, деталі, біля 8 фото;
- Скриня – фото впівоберта, спереду, ззаду, з боків, зверху, деталі, внутрішній вигляд, всього біля 10 фото (скрині доводилося знімати прямо на місці зберігання і в респіраторі, для рівномірного освітлення використовували портативні спалахи через велику парасолю, фон великий шматок текстилю білого кольору і білий папір при подальшій обробці фон видаляли засобами Photoshop;
- Картина – загальне фото і кілька крупних планів, від 4 фото.
Також зробимо такі важливі зауваження:
Нагадуємо, що фотознімки експонатів робимо з еталоном кольору, колорчекером та/або сірою картою, як мінімум один знімок для серії. Плануємо зйомку заздалегідь, готуємо об’єкти однакового типу для зйомок на площині, манекені чи макро, щоб якомога менше змінювати схему розташування джерел світла, тому що це забирає багато часу. Об’єкти знімаємо в певній послідовності ракурсів, завжди останнім робимо фото етикетки для кожного об’єкту, для обліку процесу зйомки і опису експонатів.
Фотозйомка відбувається в форматі RAW + JPEG, в максимальному розмірі (6000*4000 для Nikon D610). Подальша обробка проводиться в програмі NikonCapture NX2 та Adobe Photoshop. Первинне атрибутування фото робимо в програмі Adobe Bridge, накладання водяних знаків здійснюємо за допомогою FastStone Photoresizer.
Фото може використовуватися як матеріал для дослідження. Приклад – штамп на хустці синього кольору – таку цінну інформацію можна проявити за допомогою фоторедактора.
Хочемо познайомити вас з нашою командою
- Валерій Афанасьєв
- Оксана Афанасьєва
- Людмила Климук
- Оксана Митюхіна
- Олег Митюхін
- Вадим Тесленко
- Богдан Гдаль
Кілька слів про ті проєкти, які ми робили раніше і які нас привели до сайту “Відкрита Скриня”
У 2015 році завдяки співпраці з Національним центром народної культури «Музей Івана Гончара» і з приватними колекціонерами виник ресурс “Оріяна” і в рамках цього ресурсу було зроблено віртуальний музей. Ми оцифровували народний одяг, в основному сорочки і предмети одягу. Цей сайт був сфокусований на вишивці, і цю інформацію і зараз майстри використовують для того щоб, наприклад, вишити сорочку, тому що тут можна знайти таку інформацію по швам, кроям і по етнографічним регіонам України.
Ми брали також участь в проекті “Український інститут історії моди”, в якому так само відбувалось оцифрування і систематизація предметів. Можна наголосити, для Інституту моди ми використовували фото для публікацій у соцмережах, але той матеріал який ми напрацьовуємо може бути систематизований на сайті, він може бути використаний для наукового дослідження, і власне Інститут Моди є прикладом популяризації. Ми визначаємо навіщо ми оцифровуємо – чи це у вас буде великий ресурс, чи систематизація вашої приватної чи державної колекції, чи плануєте поглибленене висвітлення якогось одного типу одягу чи частини колекції, отже, для цього ставляться різні вимоги при оцифруванні виробів.
Сайт колекції “Відкрита Скриня” – його метою було провести оцифрування предметів колекції. Ми організували колекцію по типам, так щоб легше було шукати потрібні предмети, і також за областями і за часом. Крім колекції, ми зібрали предмети в костюми, тобто, якщо людина хоче знати як виглядав костюм в Івано-Франківській області, у Косівському районі або в Львівській області, то він може відкрити і подивитися з різних ракурсів складові частини самого вбрання і спосіб одягання. В наш час багато колекціонерів звертають увагу на те, щоб придбати і зберегти власне речі, але не всі показують, як правильно, доречно і цілісно виглядає вбрання одного етнорегіону.
Отже, метою створення сайту “Відкрита Скриня” було в тому числі допомогти широкому колу користувачів і, здається, ми досягли цієї мети. Ми часто отримуємо відгуки у Facebook, люди по експонатам відшивають собі сорочки та спідниці, сарафани. Ще один приклад – у Київському Державному Університеті кафедра етнографії користується нашим сайтом для учбового процесу.
Ми не обмежуємося лише національним одягом, а також співпрацюємо, зокрема, з Національним музеєм історії України. В цьому році був здійснений проєкт по оцифруванню і публікації деяких об’єктів і представленню загалом Національного музею історії України на платформі Google Arts & Culture, де зараз опубліковано майже 400 експонатів. Google Arts & Culture – це міжнародна платформа, яка дозволяє продемонструвати скарби музеїв України. На сторінці Музею вже представлені деякі об’єкти, які стосуються одягу або предметів народного побуту і зрозуміло, що в історичному музеї колекція набагато більша, ніж у приватній колекції, набагато глибша і таким чином користуючись платформою Google Arts & Culture можна прослідковувати тяглість традиції на 50, на 100 років раніше, бо як правило приватні колекції народного одягу – це кінець XIX – початок XX століття, коли з’явився до цього інтерес і почався масовий збір предметів.
Чим більше ресурсів з’являється в українському інтернеті, тим легше працювати науковцям і одночасно, тим легше пересічному громадянину побачити, а як же носили ту сорочку, як її вишивали. Ми вважаємо що перенесення об’єктів в цифровий стан дозволяє Україні познайомитися з своєю культурою глибше, зрозуміти себе, з’являється інтерес до музеїв, з’являється інтерес до своєї культури. Це дуже важливий момент щодо історичного музею.
Ви, можливо, побачили на відео, скільки часу ми приділяємо опису експонатів і дослідженню того, коли ж власне цей експонат був виготовлений, час його побутування. Так складається, що насправді профільної інформації в підручниках, каталогах або в книжках буває недостатньо. І от співпраця з історичними музеями і старовинними колекціями дає можливість правильно атрибутувати експонати, порівняти їх з експонатами, які зберігаються в збірках, зібраних 100-150 років тому, і відповідно датувати їх вже правильним чином і це дозволяє розширити наукове поле.
Ще одним кроком у своєму розвитку для колекції “Відкрита Скриня” було приєднання до системи Museum Digital, на даний момент ми опублікували близько 1600 об’єктів. Ми використовуємо цю платформу для інвентаризації нашої колекції, використовуючи багатий арсенал інструментів. Насправді це дуже зручно, коли ми можемо, наприклад, надрукувати паспорт експонату. Наш основний сайт не мав такої функції. Коли створювався сайт ми більше орієнтувалися на те щоб показати колекцію широкому загалу, але не облік. Платформа Museum Digital дає нам більше можливості облікової роботи.
Звертаємо Вашу увагу, що ми зробили на платформі Museum Digital сторінку для Національного музеї історії України. Опублікували там поки що один об’єкт, але робота триває і я вважаю що це дійсно дуже важливо.
Як для мене, великою перевагою цією платформи є те, що інтерфейс перекладено українською мовою, і ми можемо заносити одразу об’єкти українською мовою, а потім вже додавати англійський або німецький переклад.
Хочемо поділитись баченням, як організовується процес оцифрування музейних експонатів. Насправді це конвеєр на якому повинна бути задіяна серйозна команда, де повинен бути менеджер, який повинен слідкувати щоб все рухалось, щоб не було зупинок в процесі, і сам процес набагато ширший ніж просто фотозйомка, в ньому повинні бути задіяні всі, тобто, адміністрація, фотограф, ті хто описують, а також науковці, які власне надають метадані і допомагають при оцифруванні.
Коли починаємо процес оцифрування, і ви заходите на цей проєкт, це треба сприймати не як одноразову ситуаційну роботу, а як процес, який буде тривати достатньо довгий час, і тому за нього має відповідати конкретна людина, яка чітко розставляє певних людей на певні зони відповідальності і контролює хід процесу і якість виконання. Якщо не налагодити таку схему, можуть виникати певні нюанси, коли одна група працівників не контактує або не взаємодіє правильно з іншою групою.
Це дуже часто трапляється в музеях, тому що бувають випадки коли люди не готові морально до процесу оцифрування. Це пов’язано з колишніми стереотипами радянської системи, з тим що люди не вміють працювати з технікою, їм важко, вони бояться цього процесу, тому краще одразу формувати колектив, проводити з ним певну освітню роботу, користуватися методичними матеріалами, наприклад, відео і лекціями Museum Digital. В процесі ви формуєте свої словники, бажано щоб процес був централізований і колись (ми віримо в це) наша держава організує це в якісь загальний процес. Наразі ми можемо поділитися своїми матеріалами,як у нас це організовано.
Коли ти лише починаєш, в тебе накопичується великий масив фотографій улюбленої теми і з якогось моменту розумієш, що тобі з цим масивом фотографії треба якось працювати і просто викласти на Google Drive ці фотографії для людей – це незручно.
В процесі оцифрування ти починаєш розуміти що тобі потрібні певні програми, потрібен сайт. Потім ти переходиш на іншу платформу, потім розумієш, що тобі потрібно спілкуватися з науковцями, і що у вас немає апарату для заповнення паспорта. В один момент ви це не зможете зробити, і це робиться в багатьох музейних установах в межах всієї країни. Потрібно пам’ятати, що словники будуть постійно мінятися. Але все рівно це нагальна вимога. Коли ви робите сайт, повинен бути стандартизований понятійний апарат.
Чому ми так багато говоримо про словники? Є словники термінів. Для чого це взагалі? Наприклад, ви оцифрували певний об’єкт (сорочку), і у вас є для нього 15 фотографій. Потім виявляється, що у вас тисяча сорочок і в кожної по 15 фотографій і це все має бути збережено і описано в сучасній інформаційній базі. База даних вимагає, щоб термін для пошуку був описаний одним словом “сорочка” тому, що якщо ви, наприклад, напишете слово “сорочки” або “кошуля” або якийсь локальний термін певного етнографічного регіону, то результат пошуку буде неповний. Це гарно можна прослідкувати на спідницях, у нас є “спідниця”, “андарак”, “літник”, “бурка”, тобто кожен етнорегіон має свій термін.
Нам треба щоб перший тип був окреслений одним єдиним словом, яке буде загальне і по якому буде власне проводитися пошук. Те ж саме стосується елементів крою.
Отже, сталі контрольовані словники мають велике значення для роботи бази даних як складової системи оцифрування.
Питання
- якими словниками ми користувалися?
Словники формуємо самі, базуючись на літературі, якщо це стосується етнографічних колекцій є, наприклад, словник Матейко, є словник Шевченка по текстилю, але, на жаль, більшість цих книг створені етнографами, а не швейниками і коли ми починаємо працювати з технічними моментами, починаються проблеми. Тому ми для себе зробили 5 альбомів, де намальовані ці крої. Кожен з них підписаний певним терміном і для Відкритої Скрині ми користуємося усталеними термінами в межах нашої колекції.
В ідеалі, треба мати інструмент, який дозволить оператору робити опис музейного об’єкта самостійно, без участі і допомоги великої кількості експертів.
Втім, це трохи виходить за рамки теми сьогоднішнього семінару.
Ми два роки працювали над створенням словників по текстилю, і вони все ще в процесі. В Національному музеї історії України більш ніж 800 000 об’єктів, і щоб знайти на сайті певний об’єкт, потрібно мати організовану і струнку систему словників.
Андрій Радченко хоче поставити питання
Дуже дякую вам за те що ви робите і за ті проекти які ви зробили, за Відкриту скриню і взагалі за презентацію. Це супер ідея зробити таке публічне обговорення, поділитись вашим досвідом. У мене два питання. Я побачив у відео здається табличку Excel, питання – чи це ваш основний інструмент для каталізації музейних предметів і всієї збірки?
Оксана: На сьогоднішній момент ми каталогізуємо за допомогою Excel і вносимо метадані в фото через Adobe Bridge. Тобто ми використовуємо кілька програм, в нас невелика колекція – 1800-1900 об’єктів, тому вистачає Excel. Поки що нас влаштовує Excel для первинного обліку експонатів, Excel дуже зручна програма, там є пошук і багато різних інструментів, але це не база даних, і ми зараз працюємо також з системою Museum Digital.
Андрій: Інше питання про спосіб фотографування.У вас багато досвіду і це емпіричним шляхом підійшли до якогось рівня і зрозуміли що тут треба таке ISO, тут таку витримку чи використаєтесь якимись міжнародними стандартами?
Олег: є таке поняття як “предметна фотографія”. Фотографія як засіб оцифрування музейних експонатів – це один із аспектів предметної фотографії, туди ще входить фото для реклами і багато іншого. Я би порадив звернутися до серії відео – навчальних матеріалів від Museum Digital і SUCHO – наші німецькі колеги зняли відеоролики про фотографію в музеї. Наші рекомендації співпадають з їхніми. Отже, щоб отримати максимальну якість фото, ISO повинно бути 100. Якщо буде більше, якість зображення погіршиться. Щоб камера правильно взаємодіяла з студійним спалахом, час експонування (експозиція або витримка)повине бути 1/100 або 1/125 секунди. Це дозволяє знімати з рук. При використанні постійного світла потрібен штатив. Діафрагма повинна бути від 8 до 16, щоб мати певну глибину різкості і разом з тим уникнути дифракції. Ці умови зйомки продиктовані вимогами до максимальної якості фото. Для того щоб точно передати колір об’єкта, наприклад, домотканого полотна, потрібно фотографувати з еталоном кольору. Отже, щоб фото було максимально точне і якісне, потрібно дотримуватись певних вимог до режиму фотозйомки. Фотографія – це документ, за допомогою якого ми фіксуємо поточний стан експонату. Еталон кольору допоможе дизайнеру точно відтворити колір музейної сорочки для каталогу.
Ми не виставляємо технічні фото з еталонами кольору на сайт, але використовуємо їх при обробці фотографій. І, звичайно, зберігаємо на своїх архівних дисках. Обов’язково повинна бути організована система архівації і збереження даних.
Андрій: Дякую дуже, вам так хочеться ділитися інформацією, що вам треба 10 зустрічей таких зробити, це дуже класно. Які саме віртуальні музей ви згадували, якщо можна, потім дайте такий перелік сайтів…
Так, ми зробимо такий перелік.
Марія питає, чи існує асоціація колекціонерів України?
На жаль, на даний час в Україні немає офіційної спільноти колекціонерів. Неформально вони між собою контактують, вони знайомі, багато хто спілкується між собою, але такого об’єднання немає.
На жаль, майже немає обміну досвідом оцифрування. Лише останнім часом нас почали запрошувати поділитися своїм досвідом, хоча ми вже працюємо досить довго. До речі, цифрування колекції допомогає колекціонеру в роботі, через систематизацію. Ти починаєш розуміти, що можна зібрати костюм, але тобі для цього костюма не вистачає фартуха і головного убору.
Процес оцифрування впливає на колекціонування, наприклад, коли ти виставляєш на Google Art & Culture мартинівський скарб з Історичного музею, то ти вже знаєш, що в Британському музеї є також частина цього скарбу. І ти можеш їх сполучити в одне ціле на спільній виставці або у віртуальному просторі.
Ми переконуємо музейних працівників, що за одною фотографією, навіть гарної якості, не зможуть зробити копію артефактів, і що це не страшно. Навпаки, таким способом відбувається просвітницька робота.
Ще такий момент – в нас були випадки коли були втрачені об’єкти якоїсь колекції. Це була крадіжка і завдяки оцифрованим матеріалам він міг підтвердити власність на свою колекцію. Можна сказати, що навіть коли з них буде споротий номер або якісь знаки, бірки, сама річ залишиться, вона буде в цифровому форматі. Це підтверджує власність музею або приватного колекціонера. Крім того, є такі аспекти, які ми всі відчуваємо, це знищення музеїв під час широкомасштабного вторгнення, руйнування музеїв, коли зникають речі з музейних фондів, їх вивозять до країни-агресора або просто вони знищуються і тому оцифрування дуже важливе. Воно дозволяє хоча б в цифровому вигляді зберігати цей експонат, а потім його можна розшукати і повернути.
На цьому закінчуємо, дякуємо за бесіду, дякуємо за увагу!