Цього тижня я продовжив займатися тим, що робив і минулого: описувати фотоальбоми Львівського Автобусного Заводу. До кінця вівторка мені вдалося закінчити з двома альбомами, і в середу я вирішив зайнятися власним архівом.
Моя приватна колекція містить фотографії та документи від кінця XIX до другої половини XX століття. Серед них є сімейні фотографії; фото, подаровані друзями родини на пам’ять та різні документи, в тому числі і ті, які засвідчують, що мої прапрадідусь та прапрабабуся – біженці (внаслідок геноциду вірмен на території сходу Османської імперії 1915-го року). Крім того, в документах прослідковується і вплив Другої світової війни на родину (такими документами як повістка до мобілізації та повідомлення про зникнення безвісти). В цілому, працювати з настільки старими матеріалами доволі тяжко, враховуючи їх стан: папір легко може покришитись прямо в руках, а фотографії і без того зігнуті та поцарапані в багатьох місцях. Попри те, що мені довелося везти ці пам’ятки зі свого рідного місця, щоб оцифрувати (а транспортування для таких речей може бути доволі небезпечною затією), я вважаю, що цифровий вигляд цих документів, в певному розумінні, може продовжити їх існування і дозволити наступним поколінням нашої родини дізнатись про її історію. Крім того, тематика фото та документів може слугувати гарними матеріалами для дослідження в сфері культурології, історії тощо.
В межах стажування ж, цей досвід дає можливість оглянути роботу архіву не тільки з точки зору людини, яка, власне, займається архівуванням та оцифруванням, але й з боку людини, яка дає свої приватні матеріали для оцифрування.
