Шостий тиждень мого стажування несподівано розпочовся не з приходу до музею, а з сумського залізничного вокзалу 5 серпня. Саме в цей день і розпочалась моя подорож до Львову. Щоб дістатися культурної столиці України і зустрітися зі своїми колегами мені довелося зупинятися в місті Хмельницький і вже звідти їхати до Львова. Ця дорога хоч і була важкою та довгою, але вона себе виправдала.
Якщо бути чесним, то я нічого не очікувала від цієї подорожі. Для мене це була звичайна подорож. Та цей тиждень став, напевне, найбільш емоційним та насиченим. Координаційна зустріч дала мені змогу не тільки набратися нових знань, а й дещо більше. Нові знайомства це завжди приємний бонус, а коли це ще цікаві особистості то це стає подарунком. Я змогла познайомитись з цікавими дівчатами та хлопцями з усієї України. Кожен з них є цікавою творчою особистістю яка готова дізнаватися нове.
Лекції, воркшопи це все дало мені нові знання та надихнуло на деякі зміни. Спікери були цікавими та приємними людьми, їх розповіді були цікавими та давали нові навчики. Особливо мене вразили історії двох жінок – це Ольги Гончар, директорки Меморіального музею “Територія терору” та Олесі Мілованової, директорки Луганського обласного краєзнавчого музеї. Їх історії надихають ніколи не складати руки і завжди йти вперед. Неважливо яка перепона стоїть на твоєму шляху ти маєш її побороти.
У Львові ми відвідали декілька музеїв (Музей народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького, Центр міської історії. Центрально-Східної Європи, Меморіальний музей “Територія терору” та Фотомузей Львівського політехнічного університету) де нам провели цікаві ексурсії фондосховищами, розповіли про специфіку кожного музею. Ми познайомились зі співробітниками музеїв, які провели нам цікаві екскурсії, а деякі навіть супроводжували нас потім цілий тиждень.
Ця зустріч не лише про навчання, лекції, ця зустріч про нові емоції, знайомства. Кожен день давав нам змогу зблизитись, закарбувати нові спогади. Музейники – це не просто працівники, а справжня сім’я.
